Микола Калінчук, адвокат АО «Адвокатська компанія «ЛЕКСТЕР»
У господарських відносинах часто оплата за товари, роботи і послуги проводиться на умовах передоплати, тобто авансом. У випадку, коли договір достроково розривається, виникає проблема з поверненням сплаченого авансу та з відшкодуванням збитків, завданих тривалим використанням контрагентом цих коштів.
Проблеми з поверненням авансу на практиці виникають з кількох основних причин. Перша типова причина – коли аванс помилково вважають завдатком, і намагаються покласти майнову відповідальність на сторону, з вини якої договір достроково розірвано.
Тому потрібно розрізняти правову природу сплачених за договором коштів: аванс – це попередня оплата, а завдаток – це засіб забезпечення виконання зобов’язань.
Якщо у договорі вказано про аванс чи передоплату, то сторона, яка отримала ці кошти, набуває право на них лише після виконання свого обов’язку за договором (передачі товару, виконання робіт, надання послуг). У разі, коли на момент дострокового розірвання договору жодні обов’язки за договором не були виконані, аванс підлягає поверненню у повному обсязі. Якщо обов’язки були виконані частково, що підтверджується відповідними документами (накладною, актом виконаних робіт), то поверненню підлягає не використана частина авансу.
Завдаток, на відміну від авансу, є засобом забезпечення виконання зобов’язання, всі умови якого зазвичай конкретизуються у договорі. За загальним правилом, завдаток виконує функцію майнової відповідальності сторони, яка порушила зобов’язання. У випадку, коли зобов’язання виконане належним чином, завдаток зараховується в рахунок оплати за договором. Тому при внесенні завдатку є важливим, яка із сторін порушила зобов’язання.
При внесенні ж авансу не має значення, з вини якої із сторін було достроково розірвано договір. Має значення лише чи виконала сторона, що отримала аванс, свої зобов’язання за договором і чи прийняла це виконання друга сторона. Так, Верховний Суд у постанові від 21.02.2018р. у справі № 910/12382/17 зазначив, що аванс не забезпечує виконання договору, а перераховується згідно договору наперед, в рахунок майбутніх платежів, зокрема, за роботи, які мають бути виконані, при цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила лише у випадку невиконання зобов’язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
Друга типова причина неповернення авансу – суто економічна, і бізнесу варто звернути на неї особливу увагу.
Нещодавно наше Адвокатське об’єднання «Адвокатська компанія «Лекстер» успішно завершило ряд справ про стягнення авансу у великих розмірах. У одній з таких справ після розірвання договору не повернула отриманий аванс компанія, яка здійснює гуртову торгівлю будівельними матеріалами. Дана компанія не мала жодних вагомих аргументів на свою користь, тому суди першої та апеляційної інстанції задовольнили позов нашого клієнта і стягнули аванс у повному обсязі.
Проте будівельна компанія усіляко затягувала розгляд справи, міняла адвокатів, переносила судові засідання, тобто обрала стратегію відтягування моменту повернення авансу. Така стратегія пояснюється простим економічним розрахунком. Так, договором не було передбачено штрафні санкції за прострочення повернення авансу при розірванні договору, тому дана компанія користувалася багатомільйонним авансом протягом періоду претензійної роботи та розгляду справи в судах. Використовуючи ці кошти у своїй діяльності з гуртової торгівлі будівельними матеріалами як обігові ресурси, компанія отримала економічний зиск, незважаючи на стягнуті судом санкції.
Тому в бізнесі часто виникають ситуації, коли з економічних причин дешевше і вигідніше не повертати аванс, при цьому програючи суди, несучи судові витрати та сплачуючи штрафні санкції. Як захистити свої інтереси від таких ризиків?
Найкращим захистом є запобігання таким ситуаціям ще на етапі укладення договору, для цього необхідно передбачити в ньому такі умови та відповідальність, щоб для контрагента було економічно вигідніше належно виконати свої зобов’язання, ніж порушити їх.
Якщо ж договором така відповідальність не передбачена, при стягненні авансу доведеться обмежитися санкціями, встановленими ч.2 ст.625 ЦК України, – це стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат у зв’язку з простроченням виконання грошового зобов’язання. З даного приводу слід наголосити, що Верховний Суд відносить неповернення авансу після розірвання договору до грошового зобов’язання та у своїй практиці вказує на правомірність застосування відповідальності, передбаченої ч.2 ст.625 ЦК України.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.10.2020р. у справі №918/631/19 дійшла висновку, що правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з тим, що відповідач прострочив своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки, та яку позивач зажадав повернути. Таке зобов`язання виникло у відповідача (постачальника, продавця) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки.
Також Велика Палата Верховного Суду у цій постанові зазначила, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Оскільки наш опонент обрав тактику затягування розгляду справи, нами було збільшено розмір позовних вимог і нараховано проценти та інфляційні втрати за період такого затягування.
За результатами розгляду суди першої (https://reyestr.court.gov.ua/Review/132009060) та апеляційної інстанцій (https://reyestr.court.gov.ua/Review/134648266) задовольнили позов у повному обсязі, а саме: стягнули аванс, а також проценти за користування коштами та інфляційні втрати за увесь період прострочення.