Микола Калінчук, адвокат АО «Адвокатська компанія «ЛЕКСТЕР»
Щороку в судах розглядається тисячі справ проти органів Пенсійного фонду, переважну більшість з яких виграють звичайні пенсіонери. І справа тут не у випадковості чи у співчутті суддів, а в чіткій логіці, яка системно не на боці ПФУ.
Здавалося б, і Пенсійний фонд України, і суд є державними структурами, а отже мали би однаково приймати рішення в інтересах людей. Також є закони України, які абсолютно однакові для всіх. Проте на практиці нерідко виникають ситуації, коли суд, дослідивши ті самі документи та керуючись тими самими нормами закону, скасовує рішення пенсійного органу на користь пенсіонера.
То чому суддя мислить інакше, ніж чиновник ПФУ?
1. Верховенство Закону над інструкціями ПФУ.
Приймаючи рішення, органи ПФУ керуються не лише законами та підзаконними актами, а й їх внутрішніми листами-роз’ясненнями та інструкціями. Проте такі внутрішні документи не є законами, а тому не можуть покладати на громадян додаткові обов’язки або обмежувати їхні права. Незважаючи на це, саме на їх підставі пенсіонери отримують вимоги надати довідки, яких жоден закон не передбачає, або відмови через суто формальні недоліки в документах.
В свою чергу судді приймають рішення, керуючись Конституцією та законами України. А всі внутрішні інструкції ПФУ, якщо вони суперечать закону чи покладають на громадян додаткові обов’язки, просто не беруться судом до уваги.
2. Стала практика Верховного Суду.
Більшість пенсійних справ є типовими: подібні ситуації вже безліч разів розглядалися і Верховним Судом сформовано чітку правову позицію щодо них. При цьому, приймаючи рішення, судді зобов’язані враховувати таку позицію ВС (ч.5 ст.242 КАС України).
Це означає, що суддя не вигадує рішення з нуля — він звертається до вже напрацьованих правових позицій Верховного Суду і застосовує їх до конкретних обставин справи. Таких позицій на сьогодні сотні, переважна більшість з яких саме на користь пенсіонерів.
При цьому працівникам ПФУ добре відомо про існування таких позицій Верховного Суду. Проте з певних причин вони не адаптуються під судові реалії, через що суди часто скасовують їх рішення.
3. Презумпція винуватості державного органу.
Зазвичай в суді кожна сторона повинна доводити свою позицію. Проте в адміністративному судочинстві (а всі пенсійні справи розглядаються саме там) правила зовсім інші: саме державний орган зобов’язаний доводити правомірність свого рішення (ч.2 ст.77 КАС України).
Іншими словами, якщо при подачі заяви до ПФУ ви могли місяцями збирати довідки та доводили своє право на пенсію, то в суді все працює з точністю до навпаки – саме пенсійний орган повинен доказувати правомірність свого рішення. При цьому він може посилатися виключно на ті підстави для відмови, які були зазначені в оскаржуваному рішенні.
Наприклад, якщо ПФУ відмовив через відсутність в довідці певних відомостей — саме він повинен доводити, чому ці відомості є обов’язковими, якою нормою закону це передбачено, а також чому він не взяв до уваги інші докази, що підтверджують такі відомості. На практиці відповісти на ці питання вони часто просто не можуть.
4. Захист «правомірних очікувань» та практика ЄСПЛ.
Практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) є частиною національного законодавства України, а тому наші суди зобов’язані її застосовувати при прийнятті рішень. В ЄСПЛ сформована концепція «правомірних очікувань»: якщо людина сумлінно працювала і має достатній стаж, вона має законне право очікувати від держави відповідного пенсійного забезпечення. Позбавити її цього права через формальні підстави — значить порушити її майнові права.
Іншими словами, держава не може в останній момент «з’ясувати», що якийсь реквізит у довідці відсутній і на цій підставі просто перекреслити десятиліття роботи людини.
5. Оцінка судом всіх доказів.
Приймаючи рішення, орган ПФУ часто проявляє надмірний формалізм, вимагаючи подачі цілого переліку документів з усіма необхідними реквізитами, що можуть і не мати важливої ролі. Проте чимало пенсіонерів працювали десятки років тому на підприємствах, яких уже не існує. Частина архівів була втрачена, пошкоджена або передана на зберігання з порушеннями. За таких обставин людина об’єктивно не може надати всі папери, які вимагає ПФУ — і отримує відмову. Хоча закон аж ніяк не передбачає, що відсутність довідки автоматично анулює роки праці.
Суд приймає рішення на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в справі (ч.3 ст.242 КАС України). Він бере до уваги всі подані сторонами докази, за умови їх належності і допустимості. І для підтвердження певної обставини, суду достатньо навіть одного такого доказу.
Наприклад, в судах встановлена практика, згідно якої запис у трудовій книжці є цілком достатнім доказом того, що людина працювала в певний період. А уточнюючі довідки підприємств потрібні лише за відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній (постанова ВС від 27.02.2020 у справі №577/2688/17).
Таким чином, рішення ПФУ про відмову в призначенні чи перерахунку пенсії з великою імовірністю може бути скасоване судом. Але позитивний результат не приходить автоматично. Щоб суд прийняв рішення на вашу користь, важливо правильно сформувати доказову базу і грамотно обґрунтувати правову позицію.
Не залишайтеся наодинці з правовими викликами. Адвокатська компанія «Лекстер» — це команда професійних адвокатів, які допоможуть вам скасувати незаконне рішення пенсійного органу та реалізувати ваші пенсійні права.